ru | en

Домініка РАНК Орієнталізм галицьких євреїв і криза потрійної ідентичності Йозефа РОТА

“Одного дня Рот сказав мені:
- Мій батько був австрійським чиновником. Легковажним негідником, що покинув мою мати вагітною. Вона була єврейкою. Але хай це залишиться між нами.
- Ви маєте на увазі історію про вашого батька?
- Ні, про мати єврейку…” [1] 

 

“Марш Радецького” і “Йов” – вірогідно, два найбільш відомі твори Йозефа Рота. Вони про австрійську Галичину, про її мешканців: екзотичних, вільних, меланхолійних, сентиментальних дітей дикого прикордоння австрійської цивілізації, а перед усім, про рудобородих євреїв у чорних кафтанах з полами, що тріпотять під поривами вітру.

“Йова” згадає кожен читач, який цікавиться австрійською Галичиною і її єврейством, як один з маніфестаційних творів про долю східно-європейського штетла і його мешканців на початку ХХ століття. На голову головного героя, звичайного єврея зі штетлу, впали всі біди світу і голос читача  може навіть і затремтить від співчуття до Менделя Зінгера. Співчуття, симпатія змішана з відчуттям приреченості і безнадії - ось чи не вся палітра відчуттів, яку Рот пропонує своєму читачеві, коли пише про галицьких і волинських євреїв. Вартий уваги і сам стиль творів: короткі речення, лаконічні, і водночас глибокі образи, увага до деталей. Усе це створює враження, що перед вами вершина журналістського стилю. Такий художній прийом викликає ефект достовірності історії, так само, як після прочитання газетної статті. І не один читач вважав, що перед ним не стільки художній твір, як етнографічна розвідка, історичне джерело з історії галицьких євреїв в репортерському записі Йозефа Рота. Особи самого автора в текстах не видно – Рот завжди дистанціює себе від своїх єврейських персонажів і від описаних ним подій.

Увагу Рота до Галичини і до євреїв найчастіше списують на ностальгію автора за зниклим після Першої Світової війни світом прикордонням імперії і самих єврейських штетлів. У цій статті – спроба реконструювати дещо ширшу картину творчості Рота. Термін ностальгія має малу пояснювальну здатність, бо сприймається як певна даність, як реакція на втрату. Але що втратив Рот насправді? Рот покинув Галичину, ще до початку війни, і не збирався повертатися. Для цього він навіть записався в гурток сіоністів, щоб в складі їх делегації виїхати до Відня [2]. У Відні видавав себе за австрійського графа, після війни був одним з найбільш комерційно успішних письменників на еміграції, мав славу і успіх, ніколи не бажав бути громадянином Польщі чи України, то що ж він втратив в Галичині і за чим сумував? Ця стаття пропонує подивитися на Рота і його єврейські образи з точки зору кризи ідентичностей – німецької культурної, габсбурзької політичної та єврейської етнічно- релігійної. 

Потрійна ідентичність (євреїв) в Австро-Угорщині

В будь-якому традиційному суспільстві вибір ідентичностей невеликий, і всі вони є наперед визначенні, деякі є незмінні (селянином народився – селянином помреш),  деякі змінюються в обрядах ініціації (хрещення, шлюб). Головною ідентичністю традиційного суспільства є релігійна ідентичність, тобто світ ділиться на своїх і чужих в першу чергу за релігійною ознакою. Це однаковою мірою стосується і єврейського, і християнського суспільств. В Галичині ХІХ ст. відбувалася ціла низка модернізаційних процесів, що привела до виникнення нових груп ідентифікацій і нових можливостей суспільної мобільності. А релігія перестала бути нездоланним бар’єром між групами. Першою модерною ідентичністю для галицького єврейства стала габсбурзька політична ідентичність. Євреї інтелектуали – завдяки емансипаційним законам Габсбургів і руху Гаскали – вперше отримали можливість стати частиною австрійської інтелектуальної еліти. Штетл перестав бути єдиним можливим домом, а університети, редакції газет, лікарні, мистецтво і великі міста чекали на колишніх учнів хедеру, щоб перетворити їх на докторів наук, журналістів і митців. Умовою вступу в цей новий світ була німецька культура і лояльність до Габсбургів. Німецькомовна шкільна освіта, в якій крім мови навчали ще й любові до імператора, сформували новий тип єврея з новою гібридною ідентичністю, який Марша Розенбліт назвала потрійною ідентичністю (tripartite identity). Носій такої ідентичності одночасно ідентифікує себе з трьома різними групами: з євреями (релігійно-етнічна ідентичність), з німцями (німецька культурна ідентичність) і з Габсбургами чи всією австрійською імперією (політична габсбурзька ідентичність) [3].

В схемі потрійної ідентичності етно-релігійна єврейська ідентичність належала до приватної сфери, тоді як політична та культурна ідентичності могли мати більше публічного вияву. Прикладом функціонування такої схеми є одна з дискусій в львівському єврейському ліберальному товаристві Шомер Ізраель в 1873 році. Суперечка між членами товариства розгорнулася навколо назви комітету для виборчої компанії в Галицький сейм. Думки розділилися в поглядах на слово єврейськийв назві комітету: 

“Зараз в нашому таборі все гучніше лунають голоси, що додавши до назви слово «єврейський», ми в такий спосіб задекларували конфесійний характер виборчого комітету, що на думку частини наших членів суперечить принципам лібералізму. На що ми відповідаємо: на відміну від епітету «католицький» який виражає лише релігійну приналежність термін «єврейський» має більш ширше значення”[4].  

Лібералізм не ставив вимог чіткого визначення своєї культурної, релігійної чи етно-конфесійної приналежності, а залишав це в рамках суто приватної сфери. 

Йозеф Рот народився в час, коли в Галичині, як, зрештою, в усій Європі, сили набирали національні рухи і відповідно – національні ідентичності. Населення стрімко політизувалося, а разом з цим культурні етнічні ідентичності євреїв, українців, поляків набували нового політичного виміру і ставали національними ідентичностями, поглинаючи етнічну культурну складову. Більшість однолітків Рота не сприймали серйозно слабнучий вплив монархії і захоплювалися національними рухами з їх атмосферою таємничості, героїчної боротьби і романтики. Рот не захоплювався націоналізмами, у гімназії тримався осторонь від національних гуртків, зате глибоко цікавився німецькою мовою та літературою. Можливо, таку культурну і політичну орієнтацію молодого Йозефа можна пояснити розірваним зв’язком між поколіннями. Рот виріс без батька, в домі свого дідуся Єхіеля Грубеля, прихильника Гаскали, німецькомовного єврея зразка середини ХІХ століття. Полонізоване покоління другої половини ХІХ століття не мало впливу на становлення ідентифікаційних схем майбутнього письменника, а його маргіналізація в школі, призвела до зростаючої дистанції між ним та захопленими новими віяннями романтичних націоналізмів гімназистами. 

Окрім того, хоча в часи гімназійної молодості Йозефа Рота (1905-1913) в Бродах вже діяли різні національні гуртки, домінуючою серед єврейського населення продовжувала залишатися німецька культура в поєднанні з ліберальною, центристською політичною позицією. В Бродах, як свідчить статистика, єврейське населення міста за період 1778-1921 роки становило від 7 191 до 17 627 осіб, тоді як християнське за той самий час від 2 020 до 5 867 відповідно [5].Тобто, єврейське населення більше ніж в три рази переважало християнське. Броди були до половини ХІХ століття одним з центрів Гаскали в Галичині, в місті жило багато видатних єврейських просвітників, які користувалися підтримкою економічної єврейської верхівки [6].  Представники міської єврейської інтелігенції здобули визнання в цілій імперії як талановиті письменники, журналісти, науковці [7].  Представник Бродів Маєр Каллір був останнім у Галицькому Сеймі, хто залишився вірним австрійському ліберальному центристському колу і не перейшов на сторону польської національної партії (Коло Польську)[8]. Таким чином, місто було своєрідною фортецею ліберальної просвітницької традиції і Йозеф Рот був її прямим спадкоємцем. 

В гімназії імені кронпринца Рудольфа, дітищем і колискою німецько-єврейських інтелектуалів, Рот був успішним учнем, особливо у вивчені німецької мови та літератури. Його вчителем німецької був Макс Ландау, визнаний германіст та літературний критик [9].Геза фон Чіффра у своїх спогадах про Рота писав, що той знав досконало німецьку мову ще до вступу на факультет германістики в університеті Відня. [10]Ландау заохочував Рота користуватися німецькомовною бібліотекою та читав перші літературні проби молодого письменника [11].

І у Бродах, і у Львові, і у Відні Рот намагався бути нейтральним, дистанціювати себе від зростаючої боротьби різних національних груп. У Віденському університеті, в який Рот перевівся зі Львова в 1913 році на відділення германістики, сутички між німецькими націоналістами та єврейськими студентами стали частим явищем. Друг Рота письменник Зома Моргенштерн згадує, що коли він разом з групою єврейських студентів готувалися до чергового зіткнення чи точніше, до чергового побиття, він побачив Рота, який вдягнутий справжнім графом, з ціпком та моноклем, спостерігав за подіями. В цій групі був ще один знайомий Рота – Леон Рот (за збігом вони мали однакові прізвища), Йозеф намагався відрадити блідого та худенького Леона брати участь в бійці: «Леон, ти ж теж є нейтральним! Роти ніколи не були бійцями!» на що отримав різку відповідь: «Я зовсім не нейтральний! Так, я не маю зброї і знаю, що я поганий боєць, але тут б’ть євреїв, тож я буду зі своїми одновірцями!» Йозеф засміявся і сказав: «Ми, Роти, слабкі по натурі, і повинні триматися подалі від бійки. Я йду в бібліотеку»[12].  

Сам Рот докладав чимало зусиль, щоб його манери, поведінка та мова підкреслювали його належність до світу австрійської старосвітської аристократії, а не до галицьких євреїв. Найбільшим компліментом для нього було, якщо кельнер чи портьє приймали його за графа. Як, наприклад, портьє «Готель Габсбург» в Берліні вважав Рота представником монаршого двору[13].В цей самий час друге ім’я  – Мозес – фактично зникає, Рот ним не користується, хоча на його університетських документах є ще повна форма – Йозеф Мозес Рот[14].

Навіть у 1930-ті роки, коли Рот звертається до проблеми власної єврейської ідентичності в контексті зростання антисемітизму, навіть тоді Рот намагається підкреслити свою дистанцію від єврейства: «Для мене, як для віруючого католика, єврейство є напевно тим самим, що і для реббе-чудотворця: метафізичною якістю, нескінченно високою та далекою від всього, що трапляється з євреями на цій землі» [15]. 

Почуття сорому за власне єврейське походження, його постійне замовчування є однією з ознак прихованої стигми ідентичності. Термін прихованої стигми ідентичності аналізує Алена Штраус, дослідниця вказує на те, що на відміну від звичайної соціальної стигми, прихована стигматизація не помітна у соціальній взаємодії, і вона не впливає на інші ідентичності, ані на поведінку чи самопочуття людини в цілому. Вона є наче прихована від соціуму [16]. Вірогідно, є підстави говорити про таку приховану стигматизацію єврейської релігійно-етнічної ідентичності Йозефа Рота протягом майже 20 років – від моменту його переїзду до Відня у 1913 р. і до 1933 року. 

Функціонування потрійної ідентичності було можливим лише в умовах ліберальної, супранаціональної Австро-Угорської імперії. Кожен єврейський підданий австрійського монарха міг одночасно практикувати юдаїзм, розмовляти чеською, польською чи німецькою мовою і відчувати себе патріотом Габсбурзької імперії. Розвиток націоналізму в Центрально-Східній Європі був першим фактором, що поставив під загрозу функціонування потрійної ідентичності. На відміну від лібералізму, націоналізм вимагає повної відданості лише одній національній культур, державі, мові, чи навіть релігії. Для націоналізму культурна ідентичність, як державна і національна, повинні існувати в рамках однієї нації – польської, чеської, української. 

Кризи потрійної ідентичності і прихована стигма

Для носіїв потрійної ідентичності розпад Австро-Угорської імперії не став тріумфом національного визволення, а втратою власної ідентифікації. Більшість євреїв інтелектуалів швидко пристосувалися до змін і сформували нову ідентифікацію, цього разу вже з національною державою, як наприклад Юзеф Віттлін, друг Рота, його однодумець, австрійський єврей, солдат к.u.к. армії, а після 1918 року, поляк, класик польської національної літератури. 

Розпад монархії став для Рота, більшою травмою ніж сама війна. Смерть Франца-Йосифа І, зникнення імперії і постійне зростання рівня антисемітизму лише загострили відчуття приналежності до великої супранаціональної імперії [17]. Після 1918 року ідентичність ліберальних євреїв на території колишньої Австро-Угорської монархії позначала зв’язок із неіснуючою державою. А побудова нової політичної ідентифікації ускладнювалось антисемітизмом інших національних груп – поляків, німців, українців. Співіснування потрійної ідентичності було можливим лише в системі домінування лібералізму. Занепад лібералізму та розвиток націоналізму з його вимогою монокультури – політичної, релігійної, мовної, зробили функціонування потрійної ідентичності неможливим. Норбер Елфас описує кризу ідентичності як втрату стосунків між «я» та належністю до «ми», відчуття спорідненості з певною групою. [18] В цьому випадку зникла велика група – громадяни австрійської імперії, основна референтна група Рота.

Із цієї кризи зростає вся подальша творчість Йозефа Рота. На відміну від своїх товаришів – письменників єврейського походження Юзефа Віттліна, Зоми Могренштайна, Стефана Цвайга – Рот не зміг стати поляком, австрійцем чи німцем. Він продовжував вперто і послідовно жити як підданий Австро-Угорської монархії. Те, що не існувало насправді він створював у своїх творах: “Марш Радецького”, “Погруддя імператора” і інші його твори є спробою реалізувати свою ідентичність, реалізувати відчуття приналежності до зниклого світу.

Рот до кінця життя намагався не лише зберегти Австрійську імперію у своїх творах, але й відновити її в реальному світі великих політичних подій кінця 1930-тих років. Перед загрозою Аншлюсу Австрії Рот здійснив поїзду з Парижу у Відень з більш ніж ілюзорною метою закликати до зміни правлячого режиму та привести до влади Отто Габсбурга для реставрації монархії. Письменник значно переоцінив свій вплив, його пустили лише до секретаря віденського комісаріату поліції, який порадив йому негайно покинути Відень задля власної безпеки [19].

Криза габсбурзької політичної ідентичності була прямим наслідком зникнення об’єкту ідентифікації – Австро-Угорської імперії, і потрійна ідентичність перестала бути потрійною, від неї залишилася німецька культурна і єврейська релігійна складові. Можливо, Рот зміг би подолати цю кризу, якби не ріст антисемітизму, який спричинив не лише кризу, а стигматизацію і німецької, і єврейської ідентичностей.

Головним фактором кризи німецької культурної ідентичності став антисемітизм, а згодом і розвиток нациської ідеології. Німецькість та єврейськість стали тепер непоєднуваними. І велика частина німецького суспільства заперечувала право євреїв на німецьку культуру взагалі. Рот відчував ці тенденції в епіцентрі – в Берліні [20].Так виникла ще одна криза ідентичності, цього разу – культурної ідентичності. На фоні заперечення суспільством права на ідентифікацію єврея з австрійською державою та німецькою культурою єврейська складова примусово отримує центральне місце. 

Прихована стигматизація однієї ідентичності не шкодить повноцінному функціонуванню і реалізації особистістю всіх інших своїх ідентичностей. Успішна кар’єра Рота, його інтенсивне особисте і соціальне життя тривали до 1930-х років, аж поки нацизм не проголосив соціальну стигматизацію євреїв і всього що з ними було пов’язано і не перевів приховану стигму в стан явної. 

Невідповідність між правдивою (істинною, власною) ідентичністю та тією, яку конструює про людину суспільство веде до утворення соціальної стигми. Термін стигма для аналізу ідентичностей запровадив соціолог Ервін Гоффман (Ervin Goffman) [21].Під стигмою він розуміє якість, яка показує певну негативну, ганебну рису, при чому, характер цієї риси визначається не самими її характеристиками, а лише ставленням до неї суспільства. Стигма поширюється як на індивідуальні недоліки – фізичні чи психічні, так і на групові – релігію, національність, професію. Незалежно від виду, стигма має ті самі ознаки: індивід, який міг би брати участь у буденній соціальній взаємодії, володіє певною особливістю, яка нав’язливо привертає увагу і відштовхує від нього людей, тим самим перекриваючи шлях до сприйняття інших його якостей. Навколо стигматизованої людини виникає певна ідеологія, яка обґрунтовує її неповноцінність і пояснює ворожість людей щодо цієї людини. 

Варто проаналізувати творчість Йозефа Рота з точки зору рефлексії на власну стигму. Причиною виникнення стигми в Йозефа Рота є невідповідність між уявленням про власну ідентичність (потрійну ідентичність) та тією, яка нав’язана суспільством – стигмою єврейського походження. Властиво єврейська ідентичність і стала такою стигмою не лише для Рота, а й для багатьох інших німецьких євреїв. Важливим є те, що саме суспільство, а не окрема людина визначає носія стигми. Стигма єврейського походження була не більш ніж уявним суспільним конструктом, наслідки якого вийшли далеко за сферу абстракцій, і втілилися в реальній катастрофі. 

Гоффман розділяє історію усвідомлення стигми на фази. Перша фаза полягає у тому, що індивід вивчає стан нормальної людини, присвоює його собі і тим самим присвоює уявлення про ідентичність, характерну для суспільства; сам він не знає, що є носієм стигми. В наступній фазі ця людина дізнається, що в неї є стигма з усіма наслідками відчуженості, ізольованості, маргіналізації [22].Рот виріс в ліберальних Бродах, де домінуюча кількість мешканців були євреями. Вони відчували себе частиною австрійської імперії, німецької культури та власної релігійної традиції. Знищення цього світу, розвал імперії, розвиток антисемітизму, вимога визначити свою національну та державну приналежність з одного боку позбавили Рота двох з його ідентичностей, а з іншого утвердили образ єврея як небезпечного, шкідливого члена суспільства.

Тема галицького єврейства як прояв кризи ідентичностей Рота 

В листопаді 1930 року письменник приїжджає в гості до свого родича Фреда Грюбеля (Fred Grübel) в Лейпциг, незадовго після виборів в рейхстаг, де нацистська партія отримала більшість голосів. Рот щойно відвідав міста Гослар і Галберштадт, в розмові з Фредом він говорив, що ці міста стоять на порозі погромів. І як згодом згадував Фред, тоді Рот вперше сказав: «ми, євреї» і взагалі, вперше говорив про себе як про єврея [23].Антисемітизм стигматизував єврейську ідентичність Рота, що знайшла своє відображення в його творчості.

У мірі зростання тиску антисемітизму зображення східно-європейських євреїв набувало в Рота все більш орієнтального характеру. Сам термін орієнталізм впроваджений Едвардом Саїдом початково передбачав бачення Британської та Французької імперій мусульманського світу, і був виявом домінації Заходу на Сходом, рівно як і неминучу опозицією цих світів [24].Сьогодні, цей термін вийшов за його початкові географічні та хронологічні рамки, і охоплює  значно ширші горизонти. [25] Сам жанр гетто-літератури також, згідно з думкою Анне Фукс та Флоріана Кробба, є виявом орієнталізму як ментальної картографії [26].Цей жанр завжди описує євреїв з перспективи Схід-Захід, і сама локалізація гетто не грає в цьому випадку жодної ролі. Історик Пауль Мендес-Флор розглядає в рамках орієнталізму твір Густава Меєрінка «Голем» про гетто Праги [27].Представлення Орієнту, і сама ментальна картографія Сходу та його мешканців, зокрема євреїв, мали свою специфіку в єврейських німецькомовних авторів. Дослідниця Донна Хайцер вважає, що описуючи екзотичних, «інших» євреїв німецькі євреї намагалися в такий спосіб зрозуміти власну єврейську ідентичність, та її зв’язок з німецькою культурою [28].Її теза може також ілюструвати кризу ідентичності Рота. 

Уявлення про Галичину як про Орієнт формувалося, на думку Ларрі Вульфа, ще в Йозефінську епоху, і відображало просвітницьке бачення всієї Східної Європи. Ідея Східної Європи була створена у вигляді напів-орієнталізму, що передбачало проекцію типових для орієнталізму рис «інакшості» на підставово європейські території [29].Джон Ефрон розглядає як окремий напрямок німецько-єврейський орієнталізм, для якого опозиція Захід-Схід накладається на Німеччину та Східну Європу відповідно [30].Дослідники Іван Девідсон Кальмар та Дерек Пенслер вважають, що завдяки історичному зв’язку євреїв зі Сходом (Ізраелем) орієнталізація євреїв була природною та неминучою для західного суспільства, незважаючи на те, що європейські євреї століттями жили відірвано від історичної батьківщини [31].Справді, Йозеф Рот неодноразово звертається до біблійної історії єврейського народу і називає євреїв народом Ізраеля або згадує про вихід з Єгипту: «Хіба не був Єгипет 4 тисячі років назад батьківщиною для євреїв? Хіба не називали вони ще і в часи їх мандрів по пустелі Єгипет своєю батьківщиною?» [32].

Водночас орієнталістське бачення європейських євреїв видається не природнім, як стверджують це згадані автори – воно є радше є продуктом антисемітизму та бажанням німецьких націоналістів сконструювати образ єврея як «чужого», використавши для цього зокрема і стару історію про східне походження євреїв. При цьому «східне походження» не обов’язково асоціювалося з біблійною історією та географією: Польща і польські євреї так само носили на собі печать Орієнту. Мендес-Флор говорить навіть про єврейську стигму орієнтального походження, де належність чи, скоріше, підозра в належності до Сходу, східної традиції, означала втрату права належати до Західної цивілізації, до західного суспільства, а відповідно і спричиняла велику особисту травму, травму ідентичності [33].

Прикладом орієнтального єврея в Йозефа Рота є, наприклад, Вошивко Печеник з твору “Левіафан”. Він продає коралі в містечку Прогроди. Конфлікт між традицією та модерністю, проявилася у тузі Печеника за морем, безмірній тузі, що зруйнувала його звичне життя і довела до загибелі у відкритому морі. Так само світ Прогродів стилізований під гетто: місто ізольоване географічно – зв’язок зі світом забезпечував манівець через мочарі до вокзалу, куди лише тричі на тиждень прибував потяг [34].До оселі самого Печеника, де той продавав коралі, треба було добиратися, як постійно підкреслював автор, не одну версту, місто оточували мочарі [35].І сам головний герой також поєднував в собі типові риси єврея з гетто: багатий дух та «глупоту простого чоловіка»:

«Селяни віншували Вошивка Печеника обіймами, поцілунками, сміхом і сльозами, наче зустріли давно не баченого і такого жаданого друга після десятирічь розлуки. Вони ставилися до нього по-дружньому, навіть любили його, цього тихого довготелесого рудого єврея з вірними й іноді замріяними очима, в яких жило щиросердя, сумлінність торговця, мудрість знавця, й водночас глупота чоловіка, що ніколи не покидав Прогродів»[36].

Екзотична зовнішність тільки мала підкреслити іншість східних євреїв:

«Особливою, мало не легковажною волею природи Вошивко Печеник, продавець коралів, був рудим євреєм; його мідна цапина борідка скидалася на якісь червоні водорості, разюче вподібнюючи його до морського божества» [37].

Рудим так само є Мендель Зінгер з «Фальшивої ваги» [38].

Ще більш екзотично Рот змальовує мешканців власного міста в автобіографічному творі Суниці. Говорячи про населення міста, Рот називає третину мешканців божевільними, а ті хто в Бродах народилися і виїхати з міста, мають чарівні, або якісь особливі здібності: хірург, що робить з старих жінок молоденьких дівчат, астроном, що відкрив комету Галлея, римський кардинал, що визначає всю політику Ватикану і так далі [39].   

Рот знаходить орієнтальних євреїв на Сході, але майже ніколи не говорить про свій зв’язок з ними. В такий спосіб Рот творить навмисне образ «чужого» єврея для того, щоб захистити власне право на приналежність до німецької культури та австрійської держави як західного єврея. З цього виходить і різке розмежування в Рота західних та східних євреїв.

Проблема німецькомовних євреїв в націоналістичній Німеччині була тим фактором, який штовхав Рота на постійне наголошення зв’язку місцевих, німецьких, євреїв з Німеччиною, як з їхньою батьківщиною, тоді як за східними євреями Рот залишив понаднаціональну, понадчасову та понадпросторову реальність. 

Яскравою фігурою є для Рота реббе – цадик-чудотворець. Хасидизм як містичний рух дуже добре вписувався в орієнтальне бачення євреїв Східної Європи. Мартін Бубер був одним з авторів, який відобразив містичне, романтичне, екзотичне бачення Орієнту в своїх зібраннях хасидських притч [40].Йозеф Рот так само звертається до фігури реббе у творі  «Євреї в мандрах». Ось опис:

Він (цадик) благословить – і благословення збудеться. Він прокляне – і прокляття збудеться, ляже на цілий рід. Горе тому, хто буде над ним насміхатися і заперечувати. Благословенний віруючий, що приносить йому дари. Реббе нічого не візьме для себе. Він живе скромніше за останнього жебрака. Він їсть лише стільки, щоб не померти з голоду. Він живе служінням Богу. Харчується крихтами, п’є по краплині. Коли він сидить зі своїми вірними, то бере з наповненої по вінця тарілки лише дрібку, після чого пускає тарелю по колу. І кожен гість насичується пригощанням реббе. Сам реббе позбавлений плотських пожадань. Спати зі своєї жінкою для нього святий обв’язок, і насолоду приносить йому не володіння жінкою, а виконання обов’язку[40].  (Переклад Домініка Ранк)

В цьому уривку Рот не вказує, від чийого імені говорить автор. Такий прийом покликаний, правдоподібно, запевнити читача в нейтральній об’єктивній позиції автора, який лише переказує певний факт. Рот не іронізує і не засуджує. Зрештою, відомо, що і сам автор звертався до цадика, коли його дружина Фрідль страждала від психічного розладу [41].

Давід Горрокс, аналізуючи твір «Євреї в мандрах», пише про чітку невідповідність зображення євреїв в Рота. З одного боку, Рот описує євреїв, що живуть в селах, як напівселян, сильних мельників, недосвідчених, без знання письма. Водночас, Рот пише: коли селянин лише починає вчитися читати та писати, єврей носить в своїй голові теорію відносності [42].Розуміти такий опис як суперечність можна лише в тому випадку, якщо розглядати твір «Євреї в мандрах» як етнографічну працю. Але, незважаючи на те, що саме таке враження і хотів створити автор, ця книга є спробою створити уявний світ Східного єврейства – ідеалізований, романтизований. З цієї перспективи селянський єврей цілком може бути одночасно дужим як Геракл та мудрим як Ейнштейн, він народжується з теорією вірогідності в голові, навіть якщо ніколи не зможе її записати. 

Рот намагається і далі дистанціювати себе від свого походження, від свого галицького минулого, від східного єврейства. Натомість він активно інтегрується в німецьку культуру, відчуваючи при цьому дедалі більший тиск антисемітизму в німецькомовному просторі. Він формує міф східного єврея – екзотичного, орієнтального, але дуже миролюбного і побожного. Міф отримує і свою міфічну географію. Так Рот реалізує свою кризу релігійної єврейської і культурної німецької ідентичностей.

Криза ідентичності закінчилась лише разом із життям автора. Рот до кінця життя був монархістом, австрійцем, євреєм – не найкраще поєднання, коли живеш у Франції, монархії не існує, нацисти спалюють книги єврейських авторів і сама Австрія теж стала нацистською державою. Алкоголізм Рота був значною мірою спричинений гострою невідповідністю між внутрішніми потребами автора, його цінностями та ідентичностями та тією політичною ситуацією яка була в Європі 1920-30 тих років. 

* * *

Сьогодні ми живемо в світі мультикультурних ідентичностей де все більше і більше людей оперують одночасно різними культурними системами в їхньому житті. Історія формування перших модерних мультикультурних ідентичностей, в одній з найбільш модерних націй (за Юрієм Сльозкіним), може стати ключем до розуміння всієї комплексності явища мультикультурної ідентичності і її артикуляції. Це дослідження демонструє, що мультикультурна ідентичність є несумісною з націоналізмом. І це стосується не лише одиничних прикладів, як Йозеф Рот. Композитор Антон Рубінштайн, письменник Ламед Шапіро – ось лише кілька імен тих, хто були одночасно євреями, німцями, росіянами, австрійцями, християнами, сіоністами, супранаціональними імперськими підданими. Життя кожного з них є прикладом безкінечного і безуспішного пошуку дому. Мультикультурна ідентичність стала для них не благословенним відкриття нових світів, нових культур, перспектив, а тяжким випробуванням, втратою відчуття власної належності, кризами релігійних, культурних і політичних ідентичностей.

Цю статтю написано спеціально для сайту “Україна Модерна” на основі дисертаційного дослідження Авторки. Усі права застережено. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди Авторки та редакції сайту “Україна Модерна”. ©Домініка Ранк. 

У публікації використано ілюстрації з книги Joseph Roth. Leben und Werk in Bildern. Heinz Lunzer. Wien:Wistrisch Verl., 2009.

_________________________

 

Домініка Ранк – історикиня, PhD.з юдаїстики Ягеллонського Університету (Краків, Польща), магістр історії Українського Католицького Університету.

Займається викладацькою та проектною роботою в Католицькому університеті та в Інституті Молдови в Ляйпцігу. Сфера наукових інтересів: модернізація єврейського традиційного суспільства на території сучасної України, формування нових ідентифікаційних груп: євреї-ліберали, есперантисти, вегетаріанці, історія євреїв Галичини та Бессарабії.

Живе і працює у Львові.

 

 

 

________________________

[1] Geza von Cziffa, Der Heilige Trinker. Erinnerung an Joseph Roth. (Frankfurt am Main – Berlin: Gustav Lübbe Verlag, 1989), 11. Переклад Д.Ранк. Про свого батька Рот згадував часто і кожного разу це була інша людина: польський граф, чиновник австрійської залізниці, багатий австрійський фабрикант. Також інтерв’ю біографа Рота Давида Бронзена з Клаусом Дорном і Мангою Белл в David Bronsen, Joseph Roth: Eine Biographie. (Muenchen: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1981), 35 або Joseph Roth, Briefe 1911-1939.(Köln: Kiepenheuer&Witsch, 1970), 23. 

[2] Рот ніколи не підтримував сіонізм, включно з гімназійними часами. Через його гостру критику єврейського національного руху він навіть втрачав давніх друзів. Історик Натан Міхаель Гелбер, який вчився з Ротом в бродівській гімназії, і був активним діячем сіоністичного гуртка, обірвав з Ротом будь-яке спілкування. Листування з приватного архіву Натана Міхаеля Гелбера 18/Н1987 в The Central Archives for the History of the Jewish People Jerusalem.

[3] Marsha L. Rozenblit, Reconstructing a National Identity. The Jews of Habsburg Austria during World War I.(Oxford University Press, 2001), 4.

[4] Der Israelit № 12 (6 07 1873). Переклад Д.Ранк.

[5]Börries Kuzmany,Brody.Einegalizische Grenzstadt im langen 19.Jahrhundert. (Wien: Böhlau, 2011), 345.

[6] Ізраел з Замостя, який певний час мешкав в Бродах (1752-1772) був вчителем офіційного засновника руху Гаскали Мозеса Мендельсона. На початку ХІХ століття в місті діяли такі відомі маскіли як: Мендель Лапін, Сатановер, Ісаак Бер Левінзон, Якоб Самюель Бик, Йозеф Перл, Ісаак Ертер, Нахман Крохмаль.

[7] Письменники, журналісти, літературні критики, філологи: Йозеф Ерліх (Joseph Erlich), Лео Герцберг-Френкель (Leo Herzberg-Fränkel), Германн Менкес (Hermann Menkes), др. Альфред Ландау  Dr. Alfred Landau, і інші.

[8] Joshua, Shanes. Diaspora Nationalism and Jewish Identity in Habsburg Galicia. (Cambridge University press, 2012), 287.

[9] Макс Ландау народився в 1837 році в Бродах, після закінчення школи подорожував по Італії, Франції, Німеччині, дописував у ряд відомих газет та журналів: Augsburger Allgemeine Zeitung, Wiener Zeitung, Deutsche Presse. Написав кілька праць з дослідження історії італійської літератури: Die Quellender Dekamerone (1869), Italienische Literatura mösterreichische Hofe (1879). Наприкінці 1880-тих років вже в якості доктора філософії Ландау повернувся в Броди і викладав в гімназії.Помер в1918 році у Відні. Handbuch österreichischer Autorinnen und Autoren jüdischer Herkunft: 18. bis 20. Jahrhundert. Hrvg. Susanne Blumesberger, Michael Doppelhofer, Gabriele Mauthe. (Wien: 2002), 777. Спогади про Ландау, залишив також його племінник, історик Артуг Гольдманн в Оliver Rathkolb Der lange Schatten des Antisemitismus: kritische Auseinandersetzungen mit der Geschichte der Universität Wien im 19. und 20. Jahrhundert. (Wien: 2013), 124.

[10] Geza von Cziffa, Der Heilige Trinker,10

[11] Lunzer, Heinz and Lunzer-Talos. Joseph Roth Leben und Werk in Bildern.(Köln: Kiepenheuer & Witsch, 2009), 32.

[12] Soma Morgenstern,  Joseph Roths Flucht und Ende. Erinnerungen.(Lüneburg, Kiepenheuer & Witsch Verlag 1994), 9.

[13] Geza von Cziffa, Der Heilige Trinker. 10

[14] Fuchs, Anne. A Space of Anxiety: Dislocation and Abjection in Modern German-Jewish Literature(Rodopi, 1999), 81.

[15] Letter an Max von Hohenlohe-langenburg у Joseph Roth: Briefe 1911-1939, 275. Переклад Д. Ранк.

[16] Штраус застосовує поняття прихованої стигми не лише до єврейської релігійно-етнічної ідентичності, але і до сексуальної орієнтації, віровизнання і хворіб. Alena Janet Strauss, Experiencing Everyday Prejudice of a Concealable Stigma: Jews in a Non-Jewish World. (University of Toronto, 2011).57

[17] Marsha L.Rozenblit, Reconstructing a National Identity, 107.

[18] Теорію Я-Ми-ідентичності див у: Norbert, Elias. Society of individuals. (Bloomsbury Academic, 2001)

[19] Lunzer, Heinz and Lunzer-Talos. Joseph Roth Leben und Werk in Bildern, 261.

[20] З 1920 по 1933 роки Рот з перервами мешкає в Берліні. З 1933 року Рот виїжджає на еміграцію в Париж. Ibid, 270.

[21] Ervin, Goffman, Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity. (Simon and Schuster, 2009).

[22] Ibid, 32.

[23] Bronsen, Joseph Roth: Eine Biographie.57

[24] Edward W. Said Reflections on Exile and Other Essays.(Harvard University Press, 2000), 201.

[25] Наприклад, дослідниця Керстін Йобст перераховує різні види орієнталізму: пограничний орієнталізм, неоколоніальний орієнталізм, мікроколоніалізм, і ін. Jobst, Kerstin S. “Wo Liegt Das Russische Morgenland? Orient-Diskurs Und Imperiale Herrschaft Im Zarenreich.” Orientalismen in Ost- Und Ostmitteleuropa, edited by R Born and S Lemmen, (Leipzig, 2012): 65–84.

[26] FuchsAnne. A Space of Anxiety, 5.

[27] Paul R Mendes-Flohr, Divided Passions: Jewish Intellectuals and the Experience of Modernity. (Detroit: Wayne State University Press, 1991), 79.

[28] Donna K. Heizer, Jewish-German Identity in the Orientalist Literature of Else Lasker-Schüler, Friedrich Wolf, and Franz Werfel (Columbia: Camden House, 1996), 28.

[29] Larry Wolff, The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture (Stanford University Press, 2012), 48.

[30] John Efron, “Orientalism and the Jewish Historical Gaze,” in Orientalism and the Jews (UPNE, 2005), 80–93, xiii.

[31] Kalmar Ivan Davidson and Jonathan Derek Penslar, “Orintalism and the Jews: An Introduction,” in Orientalism and the Jews, ed. Kalmar Ivan Davidson and Jonathan Derek Penslar (UPNE, 2005), xiii – 3. 

[32] Joseph Roth, “Jadernamm Ohne Pass in Die Wahrheit,” in Das Journalistische Werk 1915-1923. Erste Band, ed. Klaus Westermann, (Kiepenheuer & Witsch: 1989), 898 Або Joseph Roth, “Die Juden Und Die Nibelungen in Das Neue Tage-Buch,” in Das Journalistische Werk 1915-1923, 863.

[33]Орієнталізацію євреїв як відображення зростання антисемітизму та нацизму доводить зокрема і Mendes-Flohr, Divided Passions, 81.

[34] Йозеф Рот, “Левіафан,” в Йозеф Рот Тріумф Краси, переклад Тимофія Гавриліва (Львів: Класика, 2006), 20.

[35] Ibid., 20-21.

[36] Ibid., 30.

[37] Ibid 15-16, 38.

[38] Йозеф Рот Фальшива Вага, Йов. Переклад Юрка Прохаська. (Київ: Критика, 2010), 315.

[39] Paul R. Mendes-Flohr, Divided Passions, 88.

[40] Joseph Roth, Juden Auf Wanderschaft. (Wien: Christian Brandsttäten Verlag, 2010), 57. У випадку з цадиком-чудотворцем потрібно додати, що часто двори цадиків були дуже багатими. Кожен віруючий, здійснюючи паломництво, приносив свій дарунок цадику, збільшуючи статки останього. Наприклад, Садагорська династія і зокрема цадик Ісраель мали палац в Ружині, карети, новинки віденської моди, цадик з родиною відвідували австрійські міста. Див. Самуил Городецкий. Садагорская династияв ЛЕХАИМ. (дата доступу 11.04.2018).

[41] Bronsen, Joseph Roth: Eine Biographie, 57.

[42] David Horrocks, “The Construction of Eastern Jewry: Roth,” in Ghetto Writing: Traditional and Eastern Jewry in German-Jewish Literature from Heine to Hilsenrath, ed. Anne Fuchs and Florian Krobb (Columbia: Camden Haus, 1999), 131.

Источник