ru | en

Ірина МЕЛЕШКІНА Драматична студія Культур-ліги. Створення єврейського театру нової доби

1917-го року до Києва, до цього часу закритого для більшості іудейського населення, приїздить велика кількість євреїв, значною мірою – інтелігенції. Київ вже з початку XX ст. був одним з осередків літератури на їдиші, а після Лютневої революції перетворився на важливий центр різнопланової культурної діяльності цією мовою. Центральна Рада не тільки впровадила міністерства у справах національних меншин (польське, російське та єврейське), а й прийняла закон про «національно-персональну автономію», який закріпив право на самостійну організацію національного життя.

Київ приваблював до себе найбільш активних діячів єврейської культури, тому саме тут згуртувалися значні сили творчої інтелігенції. Дуже скоро ці сили яскраво проявили себе у енергійній та продуктивній діяльності, спрямованій на розвиток потужної культури мовою їдиш, розгорнувши її у різних сферах, передусім – у просвіті, друкарстві та театрі.

У січні 1918-го р. в Києві була створена єврейська культурно-просвітницька організація Культур-ліга. Серед її засновників: Мойсей (Моше) Зільберфарб – міністр у справах євреїв в Уряді Центральної Ради, організатор і ректор Єврейського народного університету Культур-ліги у Києві; єврейський письменник Давид Бергельсон; драматург та театрознавець  Ізеєкіль Добрушин; критик та літературознавець Нахман Майзель; критик і драматург Моше Литваков.

Серед завдань новоствореної організації чільне місце посідала ідея створення нової національної культури, яка спирається на мову народу і має світський та демократичний характер. Мова їдиш розглядалася не просто як засіб спілкування, а як цілісний культурний феномен, витвір колективної народної творчості.

За переконаннями ідеологів Культур-ліги, саме творчість народу є тією основою, на якій буде збудована «нова єврейська культура». Її секулярний (світський) характер має надати їй динамічності, спрямованості у майбутнє та забезпечити вільний розвиток різних видів творчості, а демократизм – надати зв’язку із соціальними ідеалами.

Механізм створення нової культури визначався розповсюдженим на той час терміном «синтез» – синтез старого і нового, національного та універсального. Справжній культурний синтез являє собою мистецьке перетворення різних елементів в органічний сплав, у якому всі вони створюють щось нове і оригінальне. Завдяки цьому, на думку ідеологів Культур-ліги, має зникнути антитеза національного та загальнолюдського, а єврейський народ повноправно увійде до «всесвітньої сім'ї  народів».

Як було зазначено у київському Маніфесті Культур-ліги 1920-го р., «Перетворити єврейство на нового члена великої спільноти світової культури не означає переводу світової культури на їдиш. Це також не повинно бути просіюванням загальнолюдської культури скрізь темперамент однієї окремої нації. Це означає набагато більше – пересадити нову культуру на старий ґрунт, створити сплав нашої історії, що живе в нас, з культурою нового часу». [1, с. 5]

Своє основне організаційне завдання Культур-ліга вбачала у консолідації та централізації усієї різноманітної діяльності по розвитку усіх сфер національної культури мовою їдиш. А практичним втіленням цих ідей стала розгалужена система закладів, включених у вигляді секцій до спільної організаційної структури Культур-ліги. До осені 1918-го р. вже активно діяли такі секції: освіти – дошкільної, шкільної та позашкільної (для дорослих), видавнича, бібліотечна, музична, театральна, літературна та художня (пластичних мистецтв). Трохи згодом, на початку 1919-го р. були відкриті секції єврейської статистики та архівна. Чи не найбільшим досягненням Культур-ліги було відкриття 1918-го р. Єврейського народного університету, що мав три факультети. Отримавши відповідний статус, Університет став першим єврейським учбовим закладом на території колишньої Російської імперії. Окрім того, у Києві були відкриті єврейська гімназія, учительська семінарія та курси підготовки єврейських вчителів; було створене також видавництво «Култур-ліге», яке мало мережу книжкової торгівлі по всій Україні; з кінця 1918-го р. видавався часопис секції освіти «Шул ун лебн» («Школа та життя»), що відігравав важливу роль у розвитку сучасної єврейської педагогіки; з 1920-го р. почав функціонувати Єврейський музей. По Києву розкинулася мережа єврейських культурно-просвітницьких закладів: вечірні школи, бібліотеки, клуби, театральні гуртки, студії, музичні школи, різноманітні курси.

Робота усіх секцій, у відповідності до комплексного і цілісного підходу до культури, мислилася як результат узгодженої, «синтетичної» діяльності за єдиним планом, котрий визначали керівні органи Культур-ліги. Цілком зрозуміло, що нормальна систематична робота виявилася неможливою навіть для Києва, а тим більше – в провінції, оскільки в період 1919-20 рр. Україна стала ареною війни, безперервної зміни урядів та кривавих єврейських погромів. І тим не менш, навіть у таких важких умовах Культур-ліга продовжувала свою діяльність, спрямовану на збереження та розвиток національної культури.

Культур-ліга об'єднала у своїх лавах весь цвіт єврейської інтелігенції. Театральну студію очолював поет Давид Бергельсон, у ній працювали: відомий режисер Ефраїм Лойтер, актор і режисер Семдор (Семен Дорошенко, Шимен Гольдштейн), мистецтвознавець, професор Йосип Кунін та ін. Художньою студією керував відомий скульптор Борис Аронсон, згодом – художник Марк Епштейн. У школах Культур-ліги викладали письменник Ліпе Рєзник, його брат знаний педагог Яків Рєзник, письменник Давид Гофштейн, інші відомі діячі єврейської культури. Ще більш потужні сили співробітничали з «Лігою», (брали участь у різноманітних заходах, а саме – літератори: Давид Бергельсон, Абрам (Аврахам) Веледницький, Давид Волкенштейн, Давид Гофштейн, Шимон Добін, Ізеєкіль Добрушин, Генріх Казакевич, Іцик Кіпніс, Арон Кушніров, Н. Лур’є, Нусінов, Ліпе Рєзник, Езра Фінінберг, Хащеватський; художники та скульптори; Борис Аронсон, Іссахар-Бер Рибак, Ель (Лазар) Лисицький, Йосип Чайков, Нісон Шифрін; музичні діячі: Мойсей Береговський, Бертьє, Блуменфельд, М. Гозенпуд, Й. Канбург, Б. Левін, Петрушанський, Р. Файбишенко, Шейнін, Семен Штейнберг, Ейпельбаум та багато інших. До видавничої роботи долучалися Марк Шагал, Марк Епштейн, Сара Шор, Йосип Чайков, Нісон Шифрін – вони створювали ілюстрації до книжок, що їх видавала Культур-ліга.) З «Лігою» співробітничали також відомі діячі української, російської, польської та інших культур, хоча вся її діяльність провадилася виключно мовою їдиш.

Таким чином, заснована у Києві Культур-ліга стає однією з найбільших та значних єврейських культурно-просвітницьких організацій як за масштабами діяльності, так і за її результатами.

Діячі національної культури, зокрема співробітники театральної секції Культур-ліги вирішують створити у Києві новий за формою єврейський театр зі студією на кшталт петроградської, очолюваної Олексієм Грановським (спр. – Абрам Азарх). Робота по створенню такого театрального колективу провадиться у Києві протягом всього 1919-го року.

Документ, датований 12 березня 1919 р. свідчить: «В зв’язку з націоналізацією театрів ти визнання права кожної нації мати театр рідною мовою, у єврейських колах, близьких до театру, виявляється посилена діяльність по створенню єврейського державного театру. Ініціативу взяла на себе студія «Культур-ліга». Кошторис зразкового єврейського драматичного театру зі студією при ньому вже є принципово прийнятим Виконкомом. Театр, що створюється, прагне залучити на єврейську сцену кращих артистів-євреїв, котрі за відсутності єврейського художнього театру пішли на сцену російську, українську, німецьку. Зацікавлені у справі неєврейські театральні кола. Так, наближений до справи та обіцяв співробітництво Марджанов. Найближчими днями буде вирішене питання, яке з наявних у Києві театральних приміщень буде відведене під єврейський державний театр». [2]

А вже 7 квітня Культур-ліга провела обговорення з питань єврейського театру, яке відбулося у «Літературно-артистичному клубі» та привернуло пильну увагу професійної спільноти. «Завідувач єврейським відділом при управлінні державних театрів т. Брегман, який відкрив збори, із вдоволенням відзначив цей факт, пояснюючи його збільшенням останнього часу інтересу до єврейського мистецтва. Коротко окресливши той стан, у якому єврейський театр перебував по сей день, та умови, в яких доводилося працювати єврейському актору, оратор висловлює сподівання, що нові досягнення єврейського театру будуть відповідно великими». [3]

Вже згадуваний вище критик і драматург Моше Литваков, один з керівників Культур-ліги, у своєму виступі зауважив, що «єврейський театр виник майже у етнографічному середовищі. Єдиним видом розваги був так званий «Пурим-шпіль», що не потребував жодних новацій. З цієї розваги і виник єврейський театр». Але навіть налаштований радикально у відношенні старого національного театру, М. Литваков визнавав, що зрушення та зміни вже почалися. «Минулого року у Харкові єврейськими артистами був створений театр «Унзер Вінкл», що ставив перед собою ідейні завдання. Виникнення цього театру – симптоматичне, бо свідчить про те, що сам актор захвилювався. Можливо, краща частина єврейських акторів знайшла там певну розраду, проте нам цей театр нічого вже дати не міг. Потрібні нові актори, що пройшли художню школу, потрібен приплив свіжих сил, не заїдених рутиною єврейського театру».

За минуле єврейського театру вступився видатний режисер Костянтин Марджанов (Коте Марджанішвілі), який у означений час обіймав посаду комісара київських театрів. Марджанов під час тривалого перебування в Одесі неодноразово бачив виступи труп Я. Співаковського, Абрама Фішзона, Д. Сабсая, був свідком зародження та закату театру Переця Гіршбейна. Він навіть сам ставив 1908-го р. на одеській російській сцені одну з перших п’єс П. Гіршбейна «По той бік річки» («Ойф йенер зайт тайх», 1906), отже про проблеми єврейського театру знав не з чуток. «Я люблю театр, – твердить т. Марджанов, – я люблю його, незалежно від того, на якому рівні він стоїть. Ви говорите, нинішній єврейський театр – балаган. Проте я і його люблю, тому що у слухачів є горіння, є творчі поривання, які нищилися в них не з їхньої вини!». [4]

З подальшого перебігу засідання дізнаємося про наступне: «Артист Летичевський вважає, що т. Литваков є певною мірою несправедливим та різким до єврейських акторів. Якщо останні, незважаючи на всілякі утиски, які до них застосовували, незважаючи на жахливе моральне та матеріальне становище, все ж таки залишалися на єврейській сцені, то це слід вважати звитягою». А невідомий т. Кац підкреслив – «Єврейському театру потрібне інше середовище, інша атмосфера та плекання і увага не тільки зсередини, а й ззовні. Тоді він підніметься на належну височінь».

На кінець обговорення «т. Брегман знайомить слухачів з практичними кроками єврейської театральної секції. Перша думка наша у галузі культурного будівництва – це турбота про єврейський театр. Завдання у віщій мірі непросте. Радянська влада зрозуміла, що єврейський театр має таке ж право на існування, як російський та український, та надає нам повну підтримку. Треба перевиховати тих акторів, що в нас залишилися та можуть бути корисними. Ми звертаємося до всіх, в кому живе співчуття до нашої справи: прийдіть до нас та будьте помічними – чим зможете». [5]

У серпні 1919 року видання «Коммунист» сповістило: «Всеукраїнським театральним комітетом відкривається в Києві Перша єврейська драматична студія, на чолі якої стоїть відомий єврейський письменник Д. Бергельсон. До нинішнього часу записалося 56 слухачів. У студії будуть читатися, окрім спеціальних лекцій про драматичне мистецтво, також лекції по психології та історії літератури». Проте новостворену студію очолив Ефраїм Лойтер, що прибув на той час до Києва у справах організації стаціонарного єврейського театру.

Спроби створення єврейського театру нового типу у Києві 1919-20 рр. були на часі. Так, знаний актор і режисер Семдор – Семен Дорошенко – Шимен Гольдштейн, який працював з Лесем Курбасом спочатку у театрі «Руська бесіда», а згодом – в Молодому, разом з відомими київськими акторами єврейської сцени Лазарем Калмановичем та Дмитром Жаботинським робили спробу організувати новий єврейський театр «Онгейб» («Початок»). У книзі спогадів «Украденная муза» актора і режисера Мойсея Лоєва  знаходимо згадку про те, що до роботи над першими постановками колективу долучався Лесь Курбас. [6, с. 46-47]

Ефраїм Лойтер одразу залучає до роботи у Першій єврейській драматичній студії, окрім учня Курбаса Семдора, учня Мейєрхольда по петроградській студії Олександра Смирнова, мистецтвознавця Йосипа Куніна, драматурга і критика Ізеєкеля Добрушина, актрису польського театру у Києві Станіславу Висоцьку. Для читання лекцій по тематиці «Театр та декораційний живопис» була запрошена Олександра Екстер. Територіально студія містилася на вул. Прорізній.

У Києві, зайнятому денікінцями, існування єврейської студії супроводжувалося постійними труднощами, що межували з реальною небезпекою для життя. Більшість учнів постійно знаходилися в приміщенні студії, де і жили, і навчалися. Майже постійно з ними перебували Й. Кунін та Е. Лойтер. Ситуація змінилася на краще тільки взимку 1919-20 рр.

Після семи місяців навчання студія «вийшла на шлях публічної творчості». «В середніх числах січня передбачено дати низку вистав за участю учнів студії. Зараз на повний темп проводяться репетиції п’єси Бейниша Штейнмана «Мошиах Бен-Йосеф». У п’єсі переважають масові сцени, котрим приділено особливої уваги». Постановником спектаклю був Олександр Смирнов, художником – Ісахар-Бер Рибак, композитором – М. Левін. Водночас студія збиралася працювати над збірними виставами по творах класиків національної літератури Іцхака Лейбуша Переця, Шолома Аша, Шолом-Алейхема та Менделе Мойхер Сфорима.

13 травня 1921-го р. відбулася прем’єра вистави «Мошиах Бен-Йосеф» («Месія, син Йосипа»). «Без перебільшення можна сказати, що постановкою твору передчасно загиблого молодого драматурга Штейнмана (вбитий денікінцями) «Месії» відкривається нова сторінка в історії єврейського театру, – писав критик Ефр. Львов. – Легко досяжна засвоєнню пересічного глядача, п’єса, у сенсі сценічних досягнень, – багатющий матеріал для талановитого режисера і артиста. Багато спільного у відношенні постановки – з п’єсою Луначарського «Олівер Кромвель». Проте, «Месія» в масових сценах переважає над першою п’єсою. У цьому вагомому досягненні – величезна заслуга Смирнова та усієї молоді, до речі мовити, добре зіграної студії». [7]

Влітку та на початку осені «Мошиах Бен-Йосеф» Б. Штейнмана та вистава, що складалася з інсценівок оповідань Іцхака Лейбуша Переця активно гралися студійцями на театральних та клубних сценах Києва, Чернігова та інших міст України. Публіка з цікавістю поставилася до першого доробку новоствореної студії. 10-го вересня 1921-го р. вистава «Месія» пройшла в дев’ятий раз, після чого відбувся диспут про новий єврейський театр та шляхи його побудови.

Втім, ситуація у Києві продовжувала залишатися важкою і непевною. Голод, розруха, події громадянської війни стояли на заваді стабільного навчального процесу. Окрім того, всередині студії точилися принципові суперечки про її подальший шлях та про розвиток національного театру взагалі. Яким має бути новий єврейський театр? Окремі члени художньої ради, обстоюючи принципи хасидизму, твердили, що єврейському театру слід розвиватися виключно у містичному напрямку. Інша течія прагнула розвитку у напрямку космополітичного (без усіляких національних ознак) символізму. Деякі педагоги занадто захоплювалися «тонально-пластичним» методом. Інші, нажахані гіршими традиціями старого єврейського театру, відкидали нанівець сценічний реалізм вкупі з системою Станіславського. І ось, задля вирішення наболілих питань існування Першої єврейської драматичної студії та національного театру взагалі, у грудні 1921-го року студійці на чолі з членами художньої колегії Культур-ліги Ефраїмом Лойтером та Йосипом Куніним переїздять до Москви. [8, с. 138-139]

Дві наявні в репертуарі вистави були показані видатному режисеру Євгенію Вахтангову, який проявив неабиякий інтерес до роботи студії та надав неоціненну допомогу в організації навчального процесу єврейських студентів. Сам Євгеній Багратіонович вже був тяжко хворий, проте справами київської єврейської театральної студії Культур-ліги опікувався до останніх днів свого життя. «Чому ж Вахтангов у настільки важкий для нього час, як осінь 1921 року, а тим більше початок 1922 року, узявся до роботи в нашій студії? – все життя запитував себе Ефраїм Лойтер. – Тут, безперечно, вирішальну роль відіграло ставлення Вахтангова до своєї театральної роботи як до священного громадського обов’язку, як до святої місії. Він вважав своїм обов’язком розповсюджувати вчення Станіславського серед театральної молоді. Безсумнівно, чималу роль у рішенні Вахтангова працювати в нашій студії відіграла також інша відмінна риса його творчої індивідуальності – невтомима жага зустрічей з новими людьми, з новими театральними колективами, зокрема з молодіжними. «Я буду вчити вас грати, але вчити вас ставити вистави має Мейєрхольд» – сказав Вахтангов». [9, с. 138]

Лойтеру вторить Ада Сонц, на той час – студійка, в майбутньому – видатна артистка єврейського театру : «Він почав терпляче вчити нас у наших же виставах акторській майстерності. Вахтангов порекомендував нам Р. Симонова, який розпочав з нами систематичні заняття. По сценічній практиці працювали з нами Л. Волков та Азарін. Вся робота йшла під орудою Вахтангова. Це був останній рік його життя». [10, с. 28]

Перший семестр (січень-червень 1922-го р.) був присвячений вивченню професіональних дисциплін. Заняття проводили, окрім учнів Вахтангова Рубена Симонова, Ксенії Котлубай, Л Волкова, А. Азаріна, також педагоги по пластиці та сценічному руху Є. Вульф, Е. Вігелев, Микола Форрегер. Сам Вахтангов раз на тиждень неодмінно проводив у студійців урок з майстерності актора. «До роботи в театрі залучаються В. Е. Мейєрхольд і О. М. Грановський, – інформувало видання «Театральное обозрение». – Найближчою постановкою В. Е. Мейєрхольда намічене «Червоне дитя» Штейнмана. Грановський планує поставити п’єсу «Вночі на старому ринку» – Переця. Працювати студія допоки буде в Еврейському камерному театрі або у власному приміщенні на Арбаті».

Паралельно студія працювала над виставами «Мошиах бен-Йосеф» у новому сценічному варіанті, «Шаббатай (Шабсе) Цві» за п’єсами Ш. Аша та Ю. Жулавського, «Ер двей» І. Зінгера та інсценізаціями оповідань І. Л. Переця. Наприкінці першого навчального року студійці дали п’ять концертів «єврейського поліфонічного читання», що пройшли з великим успіхом. [11]

На початку другого учбового року був проведений додатковий набір у єврейську студію «по розверстці Евбюро Наркомосу». Провадився добір учнів переважно з єврейського населення українських міст – Києва, Харкова, Катеринослава, Житомира, Одеси, із залученням міст Білорусі та півдня Росії.

16 вересня 1922-го р. трупа студійців під керівництвом Ефраїма Лойтера, об’єднавшись у «Компанію блазнів, скоморохів та комедіантів «Ін Поніш», показала для публіки, що складалася переважно з акторів інших єврейських театрів, сатиричну програму, до якої увійшли пародії на виставу «Гадибук» в театрі «Габіма» та «Мазлтов» у двох варіантах – за «схемами Державного камерного театру»  а також із застосуванням біомеханіки Мейєрхольда. «До дотепно складеного тексту включені пародії на єврейських поетів та політична сатира. Почин Е. Лойтера створити першу єврейську майстерню пародій і сатири на театр, літературу й політику зустрів велике співчуття у гостей, що зібралися, та у середовищі акторів Державного камерного театру й «Габіми». По закінченні офіційної програми артисти-гості виступили з уривками зі свого репертуару та імпровізованими пародійними номерами».

Наприкінці навчального року, в липні 1923-го р. у студії відбулися заліки з майстерності актора по класу Ксенії Котлубай. Були представлені роботи за творами Іцхака Лейбуша Переця «Кравець Берл», «Сестри», «Каббалісти» та «Після похорону»; «Подорож Беньяміна III» Менделе Мойхер Сфорима; «Стемпеню» Шолом-Алейхема; «Амнон та Фамір» Шолома Аша; «У гавані» Гі де Мопассана. Наступного навчального року з означених робіт були складені кілька програм, які вже гралися не тільки всередині студії, а й на глядача.

«Судячи зі звітного вечора, – писав рецензент газети «Известия», – студія обрала для свого творчого шляху певну «золоту середину» між реалізмом та гротеском «Габіми». Але треба зауважити, що типи єврейської «межі» виведені студією з великою ретельністю та любов’ю. Виконання вистави спонукає думати, що перед нами згуртований колектив зі здібними молодими акторами та керівниками, що пройняті бажанням дати широкому єврейському загалу театр, який був би близьким та зрозумілим йому як за своєю художньою формою та змістом, так і за мовою». [12]

Таким чином, здобуття фахової театральної освіти студійцями Театру-студії Культур-ліги в Москві невпинно добігало свого завершення. Проте на початок 1924-го р. з’ясувалося, що студія до Києва не повернеться. Ситуація була настільки складною, що навіть була підготована постанова про ліквідацію студії. У кількох театральних виданнях з’явилося звернення Е. Лойтера, у якому він повідомляв про цей прикрий факт, наголошуючи: «…це рішення довелося прийняти в період найбільш енергійної виробничої та шкільної роботи студії. У червні передбачалися перші дві постановки студії: «Саббатай Цві» в постановці В. С. Смишляєва, «Пурім-шпіль» в постановці О. Грановського та Е. Б. Лойтера, найближчим часом мав розпочати роботу В. Е. Мейєрхольд по постановці єврейської комедії І. Аксенфельда «Ді генарте вельт». Директор театру-студії «Культур-Ліги» Ефраїм Лойтер». [13] До речі, аби не витрачати марно часу, Е. Лойтер на певний час їде до Баку, де займається знову ж таки організацією єврейської театральної студії…

Проте Народний Комісаріат Освіти УРСР не кидає театр-студію напризволяще – видає постанову, яка покликана вирішити її подальшу долю. «У квітні 1919 року Наркомосом УРСР було засновано в Києві єврейський театр-студію. В період денікінщини студія за розпорядженням Наркомосу перейшла у ведення «Культур-Ліги». 1921 року студія переїхала задля продовження своєї теоретичної та практичної діяльності до Москви. За весь час студія не отримувала від Наркомосу УРСР ніяких субсидій і знаходилася на утриманні «Культур-Ліги» та інших єврейських організацій. Тепер, у зв’язку з ліквідацією закордонних організацій, допомога їх  зовсім припинилася. Студія за два місяці завершує свою роботу. Працюючи під керівництвом кращих режисерів Москви Мейєрхольда, Вахтангова, Грановського й під безпосереднім впливом Московського єврейського камерного театру, студія є у нинішній час одним з кращих органів політпросвітницької роботи та художньої пропаганди єврейського трудового населення. Донині на Україні немає жодного державного єврейського театру, й Головполітосвіта не має у своєму кошторисі ніяких асигнувань на утримання таких. Між тим, на Україні існують приватні єврейські театри, які мають значний успіх. Ці театри старого спрямування й складаються із суміші халтури, низькопробної художності та непманщини. Боротьба ускладнюється відсутністю якісного єврейського театру.

Колегія Наркомосу, виходячи з означених міркувань, визнала за необхідне перевести єврейську студію «Культур-Ліги» на Україну, прийнявши витрати на утримання студії та її переведення в сумі 10 000 карб. золотом та підняти клопотання перед Раднаркомом про асигнування коштів для вищезазначеної мети. З асигнуванням названої вище суми УРСР отримує зразковий театр, що цілком відповідає політико-просвітницьким завданням Радвлади». Документ за підписами зам. наркома освіти Логінова, зав. худ сектором ГЛАВПП Пельше та секретарем колегії Наркомосу Лещинського. [14, с. 28]

Влітку 1925-го р. колегія Наркомосу УРСР ухвалила рішення про створення Всеукраїнського державного єврейського театру («ГОСЕТу») з базою у м. Харкові, тодішній столиці України. Офіційна дата відкриття була приурочена до 50-річного ювілею національного театру – організації 1876-го р. професійної трупи Аврама Гольдфадена. [15, с. 89] Обійняти посаду директора та художнього керівника новоствореного театру був запрошений Ефраїм Лойтер, який на той момент очолював роботу Бакинської єврейської драматичної студії. Ядро трупи театру склав колектив студійців Культур-ліги: Ада Сонц, Даніїл Стрижевський, Фай Заславський, Мойсей Сокол, Іва Він, Рахіль Синельникова та інші. Водночас був оголошений конкурсний добір до трупи театру, який блискуче витримали актори, виховані школою старого єврейського театру: Лія Бугова, Абрам Нугер, Роза Брін, Семен Бідер, Дмитро Жаботинський. Початковий репертуар був підготований ще під час навчання в Москві. І 6-го грудня 1925-го р. у м. Харкові прем’єрою вистави «Пурім-шпіль» розпочав свою роботу І Всеукраїнський «ГОСЕТ».

 

Ірина Мелешкіна,

заступниця директора з наукової роботи

Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Список використаних джерел

 

  1. Правда iсторii. Дiяльнiсть еврейськоi культурно-просвiтницькоi организацii «Культурна лiга» у Киевi (1918-1925): 3бірник документiв і матерiалiв / Укладач М. О. Рибаков. – К., 2001.
  2. Еврейский государственный театр // Хроника – вести. –  №  15. – Київ, 1919. – 12 бер.
  3. Биневич Е. «Киевская культур-лига» / "Народ мой" №21 (409) 15.11.2007  http://ami-moy.narod.ru/A409/A409-041.html
  4. Там само.
  5. Там само.
  6. Лоев М. Украденная муза : Воспоминания о Киевском государственном еврейском театре имени Шолом-Алейхема. Харьков – Киев – Черновцы, 1925–1950. – К. : Дух і літера, 2003
  7. Биневич Е. «Киевская культур-лига» / "Народ мой" №21 (409) 15.11.2007  http://ami-moy.narod.ru/A409/A409-041.html
  8. Лоев М. Страницы истории еврейского театра (1876 – 2009). Краткий очерк. – К.: Дух і літера, 2010
  9. Там само.
  10. Сонц А. Воспоминания // Театр. – Київ, 1937. – № 9.
  11. Биневич Е. «Киевская культур-лига» / "Народ мой" №21 (409) 15.11.2007  http://ami-moy.narod.ru/A409/A409-041.html
  12. Там само.
  13. Там само.
  14. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 5, д. 8215.
  15. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 5, д. 114.