ru | en

Артур РУДЗИЦЬКИЙ Таємничий письменник з Баку - Ессад Бей (Лев НУССІМБАУМ)

Кілька років тому я одержав від свого знайомого Вільфреда Фурманна, професора макроекономічної теорії та політики на кафедрі економічної теорії Потсдамського університету (ФРН), надзвичайно цікавий документ. 

Артур РУДЗИЦЬКИЙ. Таємничий письменник з Баку - Ессад Бей (Лев Нуссімбаум)

Професор Фурманн, знаючи, що я збираю відомості про видатних уродженців Києва, надіслав довідку, виписану поліційною канцелярією в Берліні, що класик азербайджанської літератури Лев Нуссімбаум, він же Ессад Бей і Курбан Саїд, народився 1905 року в Києві. Що ж він за один, Нуссімбаум Лев Абрамович?

Нещодавно Том Райсс, американський журналіст, котрий тривалий час працював кореспондентом газет «Нью-Йорк таймс» та «Волл Стріт», написав книгу про Лева Нуссімбаума, що стала бестселером у багатьох країнах світу: «Орієнталіст: Розкриття таємниці дивного і небезпечного життя». У цій книжці описано життєвий шлях Лева Нуссімбаума, котрий у 1920—1930 рр. уславився в Європі під ім’ям Ессад Бея.

Його найкращий роман «Алі та Ніно» (виданий 1937 року під псевдонімом Курбан Саїд) став класикою сучасної азербайджанської літератури (хоча написано його, як і інші твори письменника, німецькою мовою); він перекладався 27-ма мовами й видавався загальним накладом 11 мільйонів примірників. Як писав Райсс, Лева Нуссімбаума, після його смерті у 1942 році, невдовзі забули — через те, що він «постійно наново винаходив власну особистість. Він поступово віддалявся від реальності, занурюючи себе у світ вигадки. Одна з причин, чому він опинився забутим, — це тому, що його особистість вкрали.

Скажімо, одним із псевдонімів Лева був — Курбан Саїд. Він почав використовувати його, оскільки попереднє ім’я — Ессад Бей — було заборонено у нацистській Німеччині, коли стало  відомо, що Ессад Бей — насправді є євреєм. Тоді Нуссімбаумові знадобилося інше ім’я, і він вигадав Курбана Саїда. Дуже небезпечно створювати собі багато псевдонімів, тому що виникають сумніви щодо реального існування письменника, особливо якщо людина пішла з життя зовсім молодою. Популярність і репутація Нуссімбаума базувалися на брехнях, масках і фантазіях».

Про дитячі роки Лева Нуссімбаума стало відомо тільки в останні роки. І лише завдяки професорові Потсдамського університету Вільфреду Фурманнові, котрий надав нам згаданий архівний документ, а саме довідку з Головного поліційного управління Берліна від 25. 04. 1935 року, в якій зазначено, що Лев Нуссімбаум — уродженець Києва, ми тепер можемо напевне твердити, що Лев Нуссімбаум наш краянин.

І ще також матеріали, які виявив дослідник з Азербайджану пан А. Аялоглу, — це документи, що стосуються Лева Нуссімбаума, з Київської синагоги, які зберігаються у Державному архіві Києва (реєстр. № 684, знахідка 1164, список 1, спр. 473, с. 635). Згідно з цими документами, батьками його були Абрам Лейбусович Нуссімбаум і Бася Давидівна Нуссімбаум.  Як написав у листі професор Фурманн, на тлі цих документів інші припущення про місце народження і про походження Нуссімбаума (Ессад Бея) є не що інше, як вигадка.

Отже, Лев Нуссімбаум народився 1905 року в Києві у сім’ї купця другої гільдії й майбутнього бакинського нафтового магната Абрама Львовича Нуссімбаума. В однорічному віці Лева перевезли до Баку, де його батько зайнявся переробкою нафти і 1908 року заснував там власну фірму — «Товариство під фірмою “Бінагадинський нафтопровід А. Л. Нуссімбаум і Ко».

У журналі «Die literarische Welt» у статті «Історія мого життя» Ессад Бей писав: «Я народився під час першого страйку російських залізничників, посеред степу, що поєднував Європу з Азією, коли моя матір поверталася з Цюріха, де містився штаб російських революціонерів, до свого дому в Баку. Того дня, коли російський цар пообіцяв росіянам Конституцію».

Лев Нуссімбаум навчався у російськомовній гімназії, а німецьку мову опановував з дитинства під керівництвом німецької гувернантки. На маленького Лева величезне враження справили стара арабська писемність, монументи Баку та східні міфи. Вони, разом узяті, за його словами, зумовили його ісламське спрямування. Дитинство він через хвороби провів здебільшого на самоті, бувши ізольованим від інших дітей, хоча мріяв про спілкування з ровесниками.

У 1920 році сім’я Нуссімбаума переїхала до Грузії, згодом до Туреччини і Франції, а звідти 1921 року в Берлін. У Берліні Лев закінчив Семінарію східних мов, спеціалізуючись на турецькій та арабській мовах. І вже 1922 року в університетських документах уперше було офіційно зафіксовано нове ім’я майбутнього письменника — Ессад Бей Нуссімбаум. У Німеччині він у 1922—1923 рр. офіційно конвертувався в іслам. З якою метою він прийняв іслам? Через внутрішні переконання чи задля маскування від народжуваного нацизму? Чи для того, щоб бути визнаним в азійських та арабських країнах і сприяти продажу своїх книжок там, приховуючись удаваною ідентичністю? Останнє припущення видається найвірогіднішим.

Нема жодних відомостей про ісламський спосіб життя Ессад Бея і додержання ним ісламських обрядів. Однак є й інші відомості — так, наприклад, пані Доротея Андерс писала, що Ессад Бей завжди «підкреслював свою магометанську віру, зате я ніколи не бачила його в молитві, тобто у відправленні намазу».

Пані Доротея Андерс була дружиною письменника й художника Стефана Андерса, котрий намалював портрет Ессад Бея. Ця сім’я була дуже близько знайома з Ессад Беєм. Багато хто вважає, що саме ім’я Ессад Бей ховається під псевдонімом Курбан Саїд. Такої самої думки дотримується у книжці «Орієнталіст…» і Том Райсс, розглядаючи манускрипт Курбан Саїда «Чоловік, що не втямив нічого в коханні» як автобіографічне джерело з Ессад Бея.

Друкуватися він почав у 1926 році в часописі «Die literarische Welt» і в кількох інших періодичних виданнях, займаючись лише публіцистикою. Спочатку писав під власним іменем — Лев Нуссімбаум, далі під псевдонімом — Могаммед Ессад Бей, варіант якого — Лео Ессад Бей — уже після прийняття ісламу на початку 1920-х років письменник почав повсякчас використовувати і в житті.

Його твори мали великий успіх у Веймарській республіці (Німеччині), їх вже тоді було перекладено дванадцятьма європейськими мовами, і вже до тридцяти років ним було видано 16 книжок екзотичної белетристики, публіцистики і біографій — Сталіна (1931), Миколи ІІ (1935), іранського шаха Реза Пехлеві (1936), кайзера Вільґельма (1937), Леніна (1937) та ін.

Найвідомішими серед його белетристичних праць того часу стали романи автобіографічного характеру «Кров і нафта на Сході» (1929) і «Дванадцять секретів Кавказу» (1930).

У 1932 році письменник одружився з дочкою визначного взуттєвого магната єврейського походження Ерікою Левенталь, а після приходу до влади нацистів переїхав до Відня. 1935 року разом з дружиною та її батьками поїхав до США, жив у Лос Анджелесі й Нью-Йорку. У 1937 році письменника після голосного шлюборозлучного процесу покинула дружина. Того самого року він повернувся до Європи і знову оселився у Відні.

Намагаючись якось заробити на життя та обминути заборону на публікації, накладену німецьким урядом на євреїв разом з іншими расовими законами, письменник оформив новий псевдонім Курбан Саїд на свою знайому, баронесу фон Еренфельс, також новонавернену в іслам. Під цим псевдонімом було опубліковано два романи — «Алі та Ніно» (1937) та «Дівчина із Золотого Рога» (1938).

Після аншлюсу Австрії Німеччиною навесні 1938 року Нуссімбаумові вдалося за допомогою американського письменника Езри Паунда через Швейцарію перебратися до Італії, куди він прибув наприкінці того самого року і де друзі сподівалися зробити його офіційним біографом Муссоліні. Професор Фурманн пише: «Незадовго до воєнного маршу німецьких та італійських фашистів у напрямку на Кавказ та Індію ватажок італійських фашистів Муссоліні збирався привернути на свій бік у пропагандистській кампанії Ессад Бея, що жив тоді в італійському містечку Позітано. Ессад Бей радо відгукнувся б на пропозицію дуче, бо нещодавні його спроби потрапити на прийом до Муссоліні не мали успіху, незважаючи на те, що він написав книгу про дуче і що Муссоліні приймав у себе інших представників європейських євреїв. Ессад Бей сподівався на службу у Муссоліні не через безвихідність свого становища, а через ідеологічні міркування і внутрішні переконання — він тричі бував у США і щоразу повертався звідти в Німеччину та Італію з відчуттям неприйняття американської демократії».

Однак в Італії вже готувалися расистські закони. Смертельно хворий Нуссімбаум поселився в Позітано, де й помер 27 серпня 1942 року в злиднях і самоті у віці 36 років від ґанґрени обох ніг. Помер він, найімовірніше, від неправильного лікування, а не від власне хвороби.

На білій мармуровій плиті арабською в’яззю було виведено «Мугаммед Ессад Бей» і зверху — тюрбан. Плиту встановлювали на прохання і за допомогою Езри Паунда. Як і личить правовірному мусульманинові, Ессад Бея ховали ногами в напрямку Мекки. Через кілька років випадковий арабський турист помітив, що могилу розташовано неправильно — її відхилення від східного напрямку становило близько 28 градусів. На кошти міста домовину Ессад Бея викопали й перепоховали. В 1953 році американський письменник Джон Стейнбек, котрий саме писав статтю про модний курорт Позітано для часопису «Космополітен», присвятив цій пригоді два абзаци. Ессад Бея, він же Курбан Саїд, він же Лев Нуссімбаум, у статті було названо так, як його запам’ятали мешканці містечка —просто «мусульманином». Про те, що в могилі спочиває його колега, чиє ім’я колись лунало на двох континентах, Стейнбек навіть не здогадувався.

Найвідоміший роман Лева Нуссімбаума «Алі та Ніно» було написано німецькою мовою і з німецької перекладено іншими мовами, а вперше він побачив світ у 1937 році у Відні під авторством Курбан Саїда (перше італійське видання з’явилося 1944 року і мало назву «Алі Хан»). Його читають в усьому світі, і інтерес до нього не минув і сьогодні, його вважають одним із шедеврів світової літератури. Це роман кохання між мусульманином і християнкою. Його порівнюють з трагедією «Ромео і Джульєтта» Шекспіра. Хоча, можливо, краще порівнювати його з романом класика німецької літератури і філософа Готхольда Лессінга «Натан-мудрець». В останньому йдеться про універсальне братство, яке обстоює багатий аристократ єврей Натан. Його називають «мудрецем» одночасно євреї, мусульмани і християни. У творі мова йде також про кохання. Це кохання між взятою ним за дочку дівчиною і християнином, котрий врятував їй життя — витяг із вогню. «Алі та Ніно» теж закінчується трагічно, і там також ідеться, як сказано вище, про кохання між людьми різних конфесій у важкі часи. Як і в романі Лессінга, тут батько дає закоханим мудрі поради.

У 2005  році азербайджанським істориком-дослідником Рафіком Сафаровим у Державному історичному архіві Азербайджанської республіки було знайдено унікальні документи про дитячі та шкільні роки Лева Нуссімбаума в Баку, про його сім’ю, а також документи про життя й комерційну діяльність на початку ХХ століття у Баку й Азербайджані його батька нафтопромисловця. Сам письменник, приховавшись за псевдонімом Курбан Саїд, хоча й згадує у манускрипті «Чоловік, що не втямив нічого в коханні» про «рідне місто», але не називає це місто Баку. Він дає своє визначення поняттю «рідне місто» словами: «батьківщина — це не дім, в якому ти народився, і не звична ванна, батьківщина міститься в нашій душі, вона — наша відповідальність»…

Довідка Поліцай-канцелярії (Берлін) про Лева Нуссімбаума:

 

Переклад з російської та публікація - «Хроніка-2000:  Україна-Азербайджан»