ru | en

Дмитро ПАЛАМАРЧУК Відлуння Бабиного Яру (1992)

Дмитро Паламарчук (1914-1998)

ВІДЛУННЯ БАБИНОГО ЯРУ

Вночі, проклюнувшись крізь темну хмару

Скорботний місяць висвітив на мент

На дні святого Бабиного яру

Лаокоон, страшний той монумент.

Схиливши віти, дерева півсонні

Ронили перли срібної роси.

І раптом в білосніжному вісоні

Звелася постать дивної краси.

Хто ти, о привиде могили сеї?

Невже на мить ожив прадавній міф,

І ти прийшла, примхлива Саломеє,

Чи з дна віків постала Суламіф?

Очам явивши небувалу вроду,

Враз постать звільна розтуля вуста:

«Я вільний дух біблійного народу,

Що людству дав Спаситсля — Христа.

В сирій землі присипані, не в гробі,

Всі впереміш, без будь-яких познак,

Тут, може, вбиті в матерній утробі

Нові Ейнштейн, Спіноза, Пастернак.

Цвіт найдорожчий страдниці Вкраїни

Разом з євреями отут упав.

І ті хоробрі лицарі УПА,

Що нас звільняли з гетто на Волині,

Також тут свій знаходили кінець.

В заміс кривавий тіл, землі і снігу

Тут втоптано й поезії вінець —

Скатовану, нескорену Тслігу.

А скільки з нами полягло отут

Тих безкорисливих і добрих «гоїв»,

Що навіть важили дітьми й собою,

Спасаючи від гибелі наш люд?

Усім, хто накликає мсту і чвари,

Ні в чім невинний ганячи народ,

Відповідають жертви Бабиного яру:

«ЗАЦІПТЕ, СУЄСЛОВИ, РОТ».

... Сховався місяць. Постаті не стало.

Запав у морок Бабин Яр увесь.

Озвалася нічна пташина десь.

А могила застогнала.

1992