ru | en

Павло ТИЧИНА Єврейському народові

Павло Тичина (1891-1967)

 

 

Павло ТИЧИНА  Єврейському народові

 

Народ єврейський! Славний! Не втішать

тебе я хочу. Кожен хай тут слуха:

в цей час, коли синам твоїм вмирать

прийшлося від фашистського обуха, – 

я хочу силу, силу оспівать –

безсмертну, вічну силу твого духа!

Вона родилась ще давно – тоді,

як був ти нерозсіяним і цілим.

Буяли в тобі сили молоді!

І розцвітав цвітастий шлях, як килим...

Та ось підкрався ворог – і в біді

ти голубом забився сизокрилим.

Ах, голуб, голуб!.. Образ він душі

твоєї був колись...Але як стався 

той злам, коли і ниву й спориші

тобі стоптали й ти не покорявся

врагу, а кинув поклик «сокруши!» –

то образ голуба на сокола змнявся.

О, скільки раз в середньовіччі  ти 

скорятись не хотів ні королеві,

ні героцогам!  Й було не страшно йти,

коли звучали голоси сталеві

і Ібн Габірола з темноти,

і Езри, й Іуди – мужнього Галеві!

А в дев’ятнадцятий суворий вік –

ой, скільки від царів ти настраждався!

«Єврей? – сміялись: – це  ж не чоловік

і не людина». І в колючках слався

твій шлях, – і шлях, здавалось, вже заник...

Аж тут Шолом-Алейхем засміявся!..

Цей сміх, мов нерозгризений горіх,

все на царів котивсь, котивсь... Лиш згодом,

як розкотився він по стежках всіх

далеко й опинився між народом, – 

царі тривогу вдарили. Та тих 

не вбить, в яких життя кипить підсподом...

Але ж на Заході! – твої брати

і сестри  в кігтях звіра-людоїда

ще тяжко мучаться. О, де знайти

тих слів, щоб висловить: яка огида 

проймає нас до нього! Не гніти,

проклятий! Правда встане вогневида!

Вона поборе! Правда вже встає!

І там, де греки, серби і хорвати,

виковується гнів. Вже виграє

сурма для помсти. Доки ж, доки ждати?

Чи  мо хай душогуб усіх уб’є? –

Повстанцям  час до битви вирушати.

Й повстанці йдуть, в стратегії своїй

то появляються, то в ліс зникають...

Кипи, наш  гнів, грозою пломеній

за дике гетто у Європі! Знають

хай німчики,  що є  відплата:  – Стій!

По всьому світу грози наростають...

І ми – під переблиски блискавиць,

під грім тих гроз народів – тяжкість грузу 

з євреїв скинемо. Доволі ниць

лежати їм! Доволі мук і глузу

дурного Гітлера! Залізна міць

підниметься з Радянського Союзу!

Ми чуєм із Європи плач: Рахіль

за дітьми за своїми тужить,  - мати

вбивається... Ах, сльози ці і біль

в віках обвинуваченням звучати

проти німоти будуть! Їй як сіль

в очах єврей. Ну, що на це сказати?

Народ єврейський! Славний! Не втішать

тебе  я хочу. Кожен хай тут слуха:

В цей час, коли синам твоїм вмирать

прийшлося від фашистського обуха, -

я хочу силу, силу оспівать, –

безсмертну, вічну  силу твого духа.

                                                     1943