ru | en

Йоханан ПЕТРОВСЬКИЙ-ШТЕРН Анти-імперський вибір. Постання українсько-єврейської ідентичности (Київ: Критика, 2018)

Йоханан Петровський-Штерн.  Анти-імперський вибір. Постання українсько-єврейської ідентичности (Київ: Критика, 2018).

Подібно до представників будь-якої іншої упослідженої етнічної групи, єврейські еліти модернізувалися, інтеґруючись у панівну культуру, найчастіше – державну або імперську. Вони вибирали німецьку мову в Чехії, французьку в колоніях Північної Африки, російську на теренах Наддніпрянщини, Слобожанщини та Південної України.

Видана англійською мовою 2009 року в Yale University Press, книжка знаного дослідника історії та літератури східноевропейського єврейства професора Північно-Західного університету в Чикаґо Йоханана Петровського-Штерна пропонує важливу поправку до цієї моделі, адже тут ідеться про євреїв, які вибрали собі інтеґрацію в бездержавну неімперську культуру – в націонал-демократичне середовище пригніченого сколонізованого народу.

На прикладі життя і творчости Грицька Кернеренка, Івана Кулика, Раїси Троянкер, Леоніда Первомайського і Мойсея Фішбейна – п’яти письменників і письменниць останнього століття, які виросли переважно в їдишемовному та російськомовному середовищі, але зрештою прийшли в українську літературу, автор пропонує розглянути мовний і культурний вибір, у ґрунті речі супротивний щодо звичаїв єврейської інтеґрації, імперського асиміляційного вектора і традиційного вибору на користь самозбереження.

Видання підготовано в рамках науково-видавничої програми Інституту Критики і випущено у світ за сприяння Українського наукового інституту Гарвардського університету (Ukrainian Research Institute, Harvard University). Український переклад здійснено і зредаґовано на замовлення Північно-Західного університету (Northwestern University) за фінансової підтримки Фундації ім. Люсіуса Н. Літавера (The Lucius N. Littauer Foundation) (The Lucius N. Littauer Foundation) і Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці (The Shevchenko Scientific Society in the US).

 

Цитати з видання: 
 
Головні герої цієї книжки – євреї, які обрали колоніяльну, а не імперську культуру. Отож далі йтиметься про альтернативну, хай і марґінальну, модерну єврейську ідентичність, про євреїв, які інтеґрувалися в українське суспільство і пов’язали свою долю з колонізованим, гнобленим, безправним і бездержавним українським народом, що його сучасники у Східній Европі вважали другорядним, нікчемним, відсталим і антисемітським. Традиційно стосунки українців і євреїв розглядають у двох панівних політичних контекстах – царської Росії та радянської України. У цій книжці йтиметься про культурний контекст українського відродження, що час від часу, хвилями і певними періодами, проявлялося впродовж останніх півтора сторіччя. Цей специфічний культурний контекст допомагає зреконструювати різноманітні форми взаємодії між представниками двох народів. Він також дозволяє зреконструювати українсько-єврейський симбіоз у галузі культури, що його іґнорують сучасні дослідники, занадто заглиблені в політичну історію. Найважливіше ж те, що ця книжка обґрунтовує необхідність вивчати український колоніяльний контекст і українське відродження у рамках дослідження історії євреїв Східної Европи.
 
Історія інтеґрування євреїв в імперські культури видається настільки важливою у модерному дискурсі, що кілька вагомих прикладів єврейської інтеґрації в культуру колоніяльну попросту іґноруються. Нас запевняють, що в багатоетнічній державі імперські євреї є загальною нормою. Виходить, що модернізація євреїв – це процес їхньої інтеґрації в імперію або ж у культуру «титульної нації» чи більшости населення. Характерні параметри імперії визначали специфічні риси єврейської модернізації: Російська імперія з її общинним ладом не могла запропонувати своїм євреям нічого, крім вибіркової інтеґрації до кількох верств і станів, а найбільше – вільні професії. Для єврея належати до імперії означало бути модерним, вільним, засимільованим, освіченим і лояльним. Коли угорці, українці (які називали себе русинами) та чехи в Австро-Угорській імперії перестали бути вірними підданцями держави і сформулювали свою нову лояльність у націоналістичному ключі, євреї опинилися серед останніх поборників імперії. Австрійські українці змагалися з австрійськими поляками за кількість місць в австрійському парламенті, а єврейських представників у райхсраті досі називали габсбурзькими євреями.
 
Дефіс у її українській версії – «Анти-імперський вибір» – має показати, що цей «вибір» не остаточний і не завжди незворотний. І річ не тільки в тому, що вибір мови та культури не конче є щепленням проти імперської амбіції чи геополітичного нахабства. Українською мовою можна написати і «Василь Стус», і «Віктор Медведчук». Книжка писалася в ейфорії Помаранчевої революції, виразно анти-імперської, проте по дорозі дефіс загубився, з ним разом – демократичний антиімперський патос українського націєтворення. Під впливом подій сьогодення (англомовну книжку підготовлено до друку 2008 року) я почав тверезіше ставитися до своїх героїв, які обрали собі мову, що не обіцяла жодних соціяльних переваг і була суцільно національно-демократичною, неімперською, поза-мейнстримовою.
 
Засвоєння імперської культури змінило соціяльний профіль євреїв, позиціонувало їх у рамках неєврейського суспільства і породило новий, світський тип єврейських громадських лідерів. Нова імперська ідентичність привела євреїв до австрійського райхсрату й російської думи. Дала можливість стати військовими міністрами в Угорщині й Італії, не вихрещуючись. Вивела на чільні позиції в мистецтві: і візуальному, і вербальному. На додаток до інтеґрації та рівноправности імперія пообіцяла євреям безпеку, широке визнання на політичних та культурних теренах і вплив. Змагаючись за безпеку, іноді за визнання і рідше за вплив, євреї охоче ідентифікували себе з імперією – чи з політичною культурою, яка прийшла під іншими назвами, але з тою ж геополітичною амбіцією. У нових національних державах і республіках, які виникли у XX сторіччі й мали власні щойно узаконені мови (Білорусь, Литва, Україна), євреї говорили російською мовою й ідентифікували себе з імперською російською радянською культурою. У Празі, Братиславі, Трієсті й Будапешті вони віддавали перевагу імперській німецькій мові, а не чеській, словацькій, італійській чи угорській. Євреї ідентифікували себе з голандською, французькою й англійською в колоніях Кюрасао, Мартиніка і Барбадос, віддавали дітей у французькі школи й ідентифікували себе з французькою культурою в колоніяльному Алжирі.
 
Про автора: 

Народжений у Києві 1962 року американський і український історик, філолог, дослідник культури, есеїст і перекладач Йоханан Петровський-Штерн захистив дисертацію з іспаністики в Московському державному університеті (1988), викладав у Київському державному університеті зарубіжну літературу. Згодом релігійні пошуки привели його до юдаїзму. Він зацікавився гебраїстикою, навчався в єрусалимській талмудичній академії (єшиві), відтак 2001 року захистив докторську дисертацію з новітньої єврейської історії в Брендайзькому університеті (Волзем, Масачусетс) і посів катедру професора єврейських студій на історичному факультеті Північно-Західного університету в Чикаґо. Нині Петровський-Штерн досліджує та викладає ранньомодерну і модерну історію євреїв, проблеми українсько-єврейських стосунків і слов’янсько-єврейських літератур, історію єврейського містицизму та кабали; він є доктором honoris causa Києво-Могилянської академії, викладає в Українському науковому інституті Гарвардського університету, Єврейському університеті в Єрусалимі, Варшавському університеті, Вільному українському університеті у Мюнхені, Українському католицькому університеті у Львові, Острозькій академії та інших навчальних і наукових закладах. Його дослідницький доробок, окрім понад сотні статтей і есеїв, складають шість монографій із проблем історії та культури євреїв Східної Европи: «Jews in the Russian Army, 1827–1917: Drafted into Modernity» (2008); «The Anti-Imperial Choice: the Making of the Ukrainian Jew» (опублікована 2009 року монографія тоді ж здобула нагороду Американської асоціяції україністів; українське видання – «Анти-імперський вибір: постання українсько-єврейської ідентичности» [Критика, 2018]); «Lenin’s Jewish Question» (2010); «The Golden Age Shtetl: A New History of Jewish Life in East Europe» (випущену в світ у 2014 році книжку наступного року було відзначено національною нагородою Сполучених Штатів за найкраще видання з єврейської історії National Jewish Book Award і номіновано на Пуліцерівську премію; українську версію, «Золота доба штетла», «Критика» планує видати у перекладі Ярослави Стріхи восени 2018 року); «Jews and Ukrainians» (2014); «Jews and Ukrainians: A Millennium of Co-Existence» (2016, у співавторстві з Павлом Робертом Маґочієм; випущений того ж року переклад «Євреї та українці: тисячоліття співіснування» став лавреатом Міжнародного форуму видавців у Львові й у 2018 році вже вийшов другим виданням).